Печера Зонтгайм
Печера Зонтхайм – це колишня річкова печера, вік якої оцінюється приблизно від 3 до 5 мільйонів років.
Вхідна зала:
Цей величезний зал має довжину 45 метрів і ширину 16 метрів. Стіни сильно вивітрені. Взимку в цьому першому залі часто утворюються значні крижані утворення. Коли взимку ззовні печери холодно, важке холодне повітря залишається на підлозі передпокою, а коли капаюча вода просочується в печеру, утворюється лід.
Рис. 3: Крижані утворення

Ворота кажанів:
Основний прохід продовжується у північно-західному напрямку до звуження печери. Тут є залізні ворота, „ворота кажанів“. Ці ворота служать для захисту кажанів, які зимують у печері, і побудовані таким чином, що кажани можуть безперешкодно пролітати через них. З 1 листопада до 1 травня ворота для кажанів залишаються зачиненими. З 2019 року встановлено світловий бар’єр для реєстрації входів і виходів кажанів.
Рис. 4: Ворота для кажанів

Зал мопсів:
Зал Мопсів характеризується красивими, добре збереженими сталактитами. Цей 26-метровий зал називається „Зал мопсів“. Назва походить від виду кажанів, які у великій кількості зимували тут до 1950-х років. Однак сьогодні мопси в Німеччині майже вимерли. До цього часу вхідне зовнішнє повітря впливає на температуру, тому в суворі зими тут може утворюватися лід. В кінці залу знаходиться погодний бар’єр – вузький коридор, що веде до наступного залу. Від погодного бар’єру і далі температура вже не впливає, оскільки залежить від температури зовнішнього повітря.
Орган і пастушача стіна:
В кінці вузького проходу ви потрапляєте до іншої зали. Звідси температура є постійною + 7° C цілий рік. На самому початку, вгорі ліворуч, знаходиться сталактитова завіса, яку називають „органом“. Праворуч, за сталактитом, у 1976 році були знайдені скелетні рештки людини. Вони датуються кельтським періодом, між 845 і 715 роками до нашої ери.
Стіна навпроти називається „стіна пастуха“. Вона суцільно вкрита сталактитами, в яких, якщо трохи пофантазувати, можна розгледіти пастуха з вівцями на гірському пасовищі. Деякі з сталактитів вкриті товстим чорним шаром кіптяви, який залишився з тих часів, коли печеру освітлювали смолоскипами.
Хрест печери:
Стежка продовжується вниз у західному напрямку до алеманської могили. Раннє алеманське поховання було знайдено тут у 1976 році (див. окремий розділ).
У цьому місці перехрещуються дві стельові тріщини, тому цей простір також називають „Клуфтенкройц“ (Kluftenkreuz). З цього місця походить найдавніший малюнок печери, намальований 25.07.1828 року.
Рис. 5: Найстаріший малюнок печери

Останній зал:
Останній зал печери має довжину 30 метрів і ширину 14 метрів, з трьома шахтами, що ведуть нагору. Димар має висоту 33 метри і розгалужується на кілька горизонтальних ходів. У цьому останньому залі вся підлога вкрита міцним шаром глини. Понад 150 років тому тут добували печерну глину, яку використовували для чищення та полірування сковорідок і латунних посудин. Можна припустити, що тут також видобували руду. В кінці залу ви знаходитесь на 34 метри нижче, ніж при вході, і на 8 метрів вище рівня долини.
Праворуч, у ніші, знаходиться сталактит під назвою „Дзвін“. Колись він ріс на глиняній підлозі, але пізніше підлога просіла так, що підніжжя сталактита тепер висить у повітрі. Якщо оглянути північну частину кімнати, то все ще можна чітко побачити, якою високою колись була глиняна підлога.
Рис. 6: Дзвін

З лівого боку залу, на півдорозі вгору по стіні, знаходиться ніша з, мабуть, найкрасивішими сталактитами в печері – так званий „водоспад“.
Рис. 8: Водоспад

Печера Зонтгайм має загальну довжину ходів 530 метрів, з яких лише 192 метри припадає на основний хід, яким ми увійшли. Загальний перепад висот від найвищої до найнижчої точки становить 54 метри.
Барбара Кройцер (скорочено)
Більше інформації в брошурі про печеру Зонтгайм, яку можна придбати в касі печери.